Текст: РОМАН ВИБРАНОВСЬКИЙ ФОТО: ВЛАДИСЛАВ СОДЕЛЬ

ГІРНИКИ

Вже третій рік гірники державних шахт з Донеччини, Луганщини, Львівщини та Волині протестують під стінами парламенту, уряду та профільного міністерства. Проблеми вугільної незмінні вже багато років. Вирішити їх без глибокої реформи неможливо.
Вугільна галузь – сфера, де ринкової економіки в Україні ніколи не було. Працюючи в «ручному режимі», вона генерує все більше збитків для бюджету. При цьому перспективні вугледобувні підприємства переходили в приватні руки, а за найменш ефективні доплачували платники податків. В 2014-му році гроші на дотації закінчились, але реформи так і не почалися. Заручниками ситуації стали всі: і споживачі, які сплачують за електрику, згенеровану на вугільних ТЕС, і гірники державних шахт, які не отримують грошей. Цієї осені уряд анонсував низку важливих для гірників рішень: від ухвалення енергетичної стратегії до початку реформування державних шахт. Український кризовий медіа-центр спільно з Бізнес Цензор вирішили коротко описати основні проблеми галузі, щоб суперечки навколо перспектив реформ стали зрозумілішими для читачів.

ЧОМУ ВОНИ ПРОТЕСТУЮТЬ?

Дані міністерства енергетики та вугільної промисловості
Головна проблема гірників державних видобувних компаній – постійні затримки зарплатні. Шахтарі з 35 шахт, які залишилися на контрольованих урядом України територіях, працюють в надзвичайно складних умовах.

Грошей на нову техніку, закладення нових лав катастрофічно бракує. Шахти мають величезні борги, менеджмент більшості підприємств неефективний. У власності держави залишилися шахти з найгіршими геологічними умовами. Перспективні шахти були приватизовані і тепер майже всі належать групі компаній ДТЕК Ріната Ахметова. Приватні шахти зараз добувають майже 70% усього вугілля.

Через неефективність менеджменту та брак інвестицій собівартість вугілля, яке видобувають гірники державних шахт, значно вища за ціну, яку за це вугілля платять теплові електростанції. Саме тому покривати збитки шахт змушений державний бюджет. Грошей не вистачає, і профспілки регулярно навідуються до Києва, щоб нагадати про себе.

Кожен уряд обіцяє розпочати системну реформу державних шахт, але реформа поки що досі на рівні заяв.
Переконаний, що спільними зусиллями ми подолаємо проблеми, відремонтуємо підприємства, відродимо велич шахтарського краю, забезпечимо економіку і населення вугіллям, запасів якого вистачить нашій країні на багато літ, а вугільна галузь України і надалі буде однією з найбільш розвинених у світі.
Юрій Продан, міністр. Привітання з "Днем Шахтаря" в 2014 році
Переконаний, щоб змінити роботу галузі та поліпшити життя гірників досить з належною вдячністю до Вашої непростої праці крок за кроком впроваджувати якісно інші підходи до роботи галузі. Саме це і робить команда Міненерговугілля спільно із усіма небайдужими до кращого майбутнього України.
Володимир Демчишин,
міністр. Привітання з "Днем Шахтаря" в 2015 році

ПРИ ЯНУКОВИЧІ БУЛО СПОКІЙНО?

Дані міністерства енергетики та вугільної промисловості.
Є два підходи до вирішення проблем гірників.

Найпростіший – прямі дотації з державного бюджету. Це консервує проблеми, але забезпечує зарплатню шахтарям. 2013-го року - за президента Януковича - на такі дотації держава витратила 15 (п'ятнадцять) мільярдів гривень. Цього цілком вистачало на зарплати, залишалося також на фінансування непрозорих схем виведення грошей з підприємств.

Другий підхід – підвищення ефективності. Таким шляхом пішли в приватній компанії ДТЕК. Собівартість на цих шахтах тепер значно нижча, адже приватний власник значно ефективніший. 2014-го року нова парламентська коаліція ухвалила рішення про те, що галузь необхідно реформувати. Обрали ринковий підхід: відмовитися від дотацій та вкладати гроші в модернізацію перспективних шахт.

Втім, в державному бюджеті дотації зняли, а програму реструктуризації вугільної галузі так і не ухвалили. Навіть не внесли на розгляд Кабінету Міністрів. Міністерство енергетики та вугільної промисловості намагається навести лад в менеджменті шахт, але поки що це не вдається. Дається взнаки спротив місцевих еліт, профспілок та чиновників, які роками налагоджували схеми виведення грошей. Тому щороку чиновники Міненерго та Мінфіну «перекидають» гроші з бюджетних стрічок, що передбачені на модернізацію, на просте покриття збитків – щоб заплатити шахтарям гроші.

НАВІЩО НАМ СТІЛЬКИ ВУГІЛЛЯ?

Основний споживач вугілля – теплові електростанції України. Фактично, шахти та ТЕС – єдина система. Частиною досі володіє держава, частиною – один власник: корпорація ДТЕК Ріната Ахметова. В руках олігарха 70% видобутку вугілля і 8 теплових електростанцій (ще три є у власності держави).

Законодавство України сформовано таким чином, що назвати ДТЕК монополістом не можна. Анти-монопольний комітет України зміг лише в окремому звіті визнати, що на ринку є «ознаки монопольного становища» і "повністю відсутні ринкові умови". Ціну на вугілля та ціну на електрику, яку продукують з цього вугілля, визначає Національна комісія з питань регулювання енергетики та комунальних послуг.

Теплоелектростанції покривають 30-40% потреби України в електриці, тому щоосені уряд так уважно перевіряє запаси вугілля.

ЧОМУ МИ КУПУЄМО ВУГІЛЛЯ В СЕПАРАТИСТІВ?

Купівля вугілля у так званих ДНР та ЛНР називається «придбанням вугілля в підприємств, зареєстрованих на підконтрольній території Україні, що здійснюється під наглядом ДФС та СБУ».

Фактично, вугілля їде з окупованих територій. Вся справа в технології: 5 з 12 діючих теплоелектростанцій працюють на антрациті. Це специфічний тип якісного вугілля, і замінити його іншим неможливо – потрібна реконструкція всього котла станції.

Всі шахти, що добувають антрацит, опинилися на території, контрольованій терористами та бойовиками. На підконтрольній уряду території залишилися лише поклади вугілля марки «Г» (газова) – його використовують решта 7 станцій.

Власне, для того щоб отримати антрацит, в ТЕС є три способи: завезти з непідконтрольних територій (за тією ж ціною що і в державних шахт) чи завезти з Росії чи ПАР за ціною імпорту, тобто значно дорожче.

Розглядають також можливість переобладнання котлів ТЕС на вугілля марки «Г», але це коштовна інвестиція. Про плани переобладнання котлів поки що заявила лише одна станція – Змієвська, яка належить державі. До кінця року станція планує отримати лише технічне рішення, не більше.

ВУГІЛЛЯ через місто РОТТЕРДАМ

Історія з підняттям ціни на вугілля – прекрасний приклад детективу, де правильне (формально) рішення ухвалили в неправильний час. В результаті ми стали платити за електрику (генеровану з вугілля) більше, а шахтарі більше отримувати не почали…

Так званий ринок електроенергії та енергетичного вугілля в Україні насправді ринком не є – і ціну на вугілля, і ціну на електрику з нього встановлюють чиновники.

Це, по суті, планова економіка. І в процесі ринкових реформ ситуацію необхідно змінювати. Це передбачає і створення ринку вугілля, і створення ринку електроенергії – відповідні зобов'язання зафіксовані в плані реформ та міжнародних зобов'язаннях України. Але цього досі не зроблено.

Натомість регулятор (НКРЕ КП) вирішує змінити процес ціноутворення і прив'язати ціну на вугілля до індексу на біржі в місті Роттердам. Це стандартна європейська практика, хоч до цієї ціни регулятор додає видатки на транспортування вугілля з Роттердаму в Україну, застосувавши так званий принцип імпортного паритету.

Формально – потрібний крок. Фактично ж, в ситуації, коли ринку немає, він призвів до збільшення прибутків теплової генерації. Бо що вища ціна на вугілля, то дорожча їх електрика.

Державним шахтам краще не стало – їх збитки все одно значно більші, і без реформ ніколи не зменшаться.

Влада сподівається, що вища ціна на вугілля дозволить також купувати антрацит за кордоном, аби не залежати від бойовиків. Але поки що черги нових човнів з Південно-Африканської республіки в порту "Південний" не видно. А реальної собівартості вугілля, яке приїжджає з окупованих територій, ми теж не знаємо. Цілком імовірно, що у вагонах - антрацит, видобутий вручну у «чорних копанках», які з'явилися на Донбасі під час минулої – невдалої – спроби реформувати галузь.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ?

Дані з презентації Міністра енергетики та вугільної промисловості на конференції "Енерговесна 2016"
Провести реформу галузі. Звісно, це вкрай складно, адже передбачає болісні зміни для шахтарів, менеджменту компаній та місцевих фінансово-промислових груп. Але що більше відкладати реформу, то гіршою ставатиме ситуація і для всіх, хто платить за електроенергію, і для шахтарів, і для державного бюджету.

1) Закрити шахти, які ніколи не будуть прибутковими, оскільки відпрацювали свій ресурс. Максимально оновити техніку на тих шахтах, які ще можуть працювати ефективно. Це зменшить собівартість вугілля та дозволить вийти на беззбитковість. Все це слід передбачити у програмі, яку обіцяє внести на розгляд Кабінету міністрів кожен міністр енергетики та вугільної промисловості. Але сама по собі програма не вирішить усіх супутніх проблем. Потрібні ширші реформи.

2) Створити ринок вугілля. Це вкрай важко в ситуації, коли 70% видобутку зосереджені в одних руках, але в світі є прецеденти контролю за монополіями.

3) Створити повноцінний ринок електроенергії, коли станції конкуруватимуть між собою та будуть зацікавленні в зменшенні собівартості. Відповідний законопроект "Про ринок електроенергії" вже понад півроку перебуває на розгляді у Верховній Раді.

4) Щонайменше, продати нарешті компанію «Центренерго», яка регулярно опиняється під прицілом критики щодо непрозорих закупівель вугілля. Приватний власник буде зацікавлений в закупівлі за мінімальними цінами. Чергова дата проведення конкурсу з приватизації "Центренерго" - перше півріччя 2017 року.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ В СВІТІ?

МЕТАФОН: колишня шахта у Франції, яку перетворили на концертний зал та унікальну будівлю-інструмент
Це найскладніша частина проблеми. Все, що стосується розвитку вугільної промисловості – тимчасове.

Світ давно відмовляється від вугілля, яке відповідає за більшість викидів CO2 в повітря а відтак – за глобальне потепління.

Україна однією з перших приєдналася до так званих «Паризьких угод» і взяла на себе зобов'язання зменшити викиди. При цьому більшість викидів в повітря в Україні забезпечує саме енергетика.

У Великій Британії уже закрили останню шахту, в Шотландії – останню теплоелектростанцію. Про відмову від вугілля починає говорити навіть Австралія, що досі має величезні поклади. Найбільші світові банки зарахували інвестиції у вугільну галузь до переліку заборонених. Час вугілля минув.

Це слід відобразити в енергетичній стратегії України, яка має відповісти на питання: "Скільки вугілля і скільки часу ще потрібно державі".

Її готують уже третій рік, але через суперечки в підходах ніяк не можуть затвердити.

ЩО РОБИТИ ГІРНИКАМ?

Дослідження компанії LMMC на замовлення міненерго (за підтримки посольства Великобританії в Україні)
Закриття та консервація частини шахт призведуть до звільнення величезної кількості робітників. Загалом на державних шахтах працюють понад 50 тисяч гірників. Після реформи без звичної роботи залишиться кожен п'ятий. Йдеться не лише про шахтарів, адже на поверхні працює не менше персоналу (здебільшого неефективно).

Втім, це не означає що всі опиняться на вулиці. Досвід реформ 1990-х років, які залишили цілі міста Донеччини та Луганщини без копійки, а "реформаторів" з нерухомістю та бізнесом в Києві, має чогось навчити.

Ще торік в Україні за сприяння британського посольства розробили "Програму реструктуризації людського капіталу у вугільній галузі". У перекладі на людську мову це означає, що експерти запропонували кілька способів створення умов для того, аби шахтарі знайшли нову роботу. Це і максимальне використання інфраструктури шахт (на їх базі можна створювати цілі технопарки та поля для відновлювальної енергетики). І перенавчання тих, хто ще має бажання вчитися, а також допомога у відкритті свого бізнесу. І, звісно, компенсації.

Все це потребує грошей, але якщо реформу не почати, то ми змушені будемо платити щороку за власне небажання до змін.

ВІД КОГО ЗАЛЕЖИТЬ РІШЕННЯ?

Від уряду та парламенту. І від Президента. Потрібна політична воля усіх, щоб розірвати замкнене коло, в якому фінансово-промислові групи заробляють на залишках потужностей радянської інфраструктури, споживачі платять за всю цю систему в рахунках за електрику, а шахтарі залишаються заручниками системи взаємин, яка розпачливо потребує реформ.
© Український кризовий медіа-центр / Бізнес Цензор
Проект комунікації реформ УКМЦ підтримується міжнародним фондом "Відродження"
Made on
Tilda