Постачання тепла в багатоквартирні будинки найближчим часом нам з вами будуть здійснювати ті самі котельні та ТЕЦ, що і 20, 30, 50 років тому.

Реформи в енергетиці колись (ми сподіваємося) призведуть до появи повноцінної конкуренції. Але поки що більшість будинків залежить від застарілої радянської системи, яка часто перебуває в приватних руках. Значна частина тарифу на тепло – ціна газу (чи вугілля). Але не тільки – енергопостачальні компанії закладають туди чималі видатки на зарплату персоналу, підтримку мереж, оновлення техніки та інвестиційні програми.

Як проконтролювати, наскільки вони коректні? За що ми платимо? Формально дані – відкриті, закон зобов'язує розкрити тариф. Але щоб зрозуміти «відкриті» дані потрібна доволі кропітка робота незалежних аналітиків.

Громадянська мережа ОПОРА зробила це на прикладі тарифів на тепло компанії «Київенерго». Ми з'ясували достатньо багато. Але не усі дані виявилися і справді відкритими. У проекті є чіткі рекомендації, хто і що повинен зробити, щоб вирішити проблему. Ми також рекомендуємо журналістам та експертам у кожному місті здійснити такий самий аналіз власних постачальників тепла.

Щоразу, коли ми сплачуємо за гігакалорію тепла, гроші мають розподілятися відповідно до встановленої НКРЕКП структури тарифу. У ціну закладають вартість палива та електроенергії, зарплату персоналу, витрати на інвестпрограми, поточні видатки та ін.

Структура доступна і на сайті монополіста, і на спеціальному веб-сайті регулятора – НКРЕКП.

У результаті кожен повинен отримати якісну послугу: температуру 18 градусів за Цельсієм у своєму помешканні (і 20 градусів у "кутових" квартирах).

Формально вимоги закону до оприлюднення структури виконано: на ілюстрації видно, що більшість грошей іде на купівлю газу, частина – на оплату праці та електроенергію. Решта – витратні матеріали, ремонти та інші необхідні видатки.

Загалом розподіл тарифу на сайті монополіста виглядає яскраво та ефектно:
з графікою http://kyivenergo.ua/te-home/infotsentr
деталями http://kyivenergo.ua/te-home/opalennya
інтерактивом http://kyivenergo.com/infografic/index_ua.html
та фінансовим звітом http://kyivenergo.com/uk/kompaniya/ofitsiyni-dokum...

Утім, це не означає, що витрати монополіста відкриті для споживача. У звітах "Київенерго" та даних, отриманих від НКРЕКП, недостатньо цифр. Цифр, які показують реальні витрати по головних "проблемних зонах" монополіста.

Ремонт зношеної інфраструктури – улюблене заняття цілої низки установ. Адже мало хто ставитиме під сумнів таку потребу. Втім, ми би хотіли розуміти, який відсоток кожної сплаченої гривні йде на ремонти, який – на підтримку абонентської мережі, який – на купівлю запчастин та ін. Ця інформація повинна знаходиться у структурі тарифу на послугу.

З чого складається тариф на теплопостачання – затверджено Постановою НКРЕКП від 09 червня 2016 року № 1101. Цей документ також визначає структуру тарифу, за яким мешканці столиці розраховуються з «Київенерго» за опалення та водопостачання (додаток №89).

Відома також структура тарифу на теплову енергію, яку підприємство виробляє та постачає для населення.

Аналогічно на сайті НКРЕКП можна знайти структуру тарифу на теплову енергію та централізоване опалення й інших постачальників.

Громадянська мережа ОПОРА хотіла зробити аналіз «виконання», тобто порівняти статті фактичних витрат із запланованими, співставити їх із тарифом та дослідити, на що насправді пішли сплачені киянами гроші.

Виконання тарифу відображається у звіті про фінансові результати та виконання кошторису витрат з ліцензованих видів діяльності (форма № 8-НКП-ЖКК). Цей звіт, нажаль, не є публічним. Для того, щоб його отримати, аналітики ОПОРИ надіслали інформаційний запит до НКРЕКП.

Рухаємося далі. Тарифи протягом 2015 року змінювались двічі (Постановою НКРЕКП від 17.10.2014 № 146 та Постановою НКРЕКП від 31.03.2015 № 1171), отже у звіті представлені зведені показники за рік.

Ще однією перепоною для проведення якісного аналізу стало те, що форма самого звіту відрізняється від затвердженої структури тарифу на централізоване опалення.

Про що це свідчить? Зараз повний аналіз того, як використовуються тарифні кошти порівняно із затвердженою структурою, може зробити тільки НКРЕКП.

Для того, щоб ми теж могли зрозуміти, куди йдуть сплачені нами гроші, потрібно структуру тарифу та дані звіту привести до одного виду і максимально детально розписати.

У чому проблема?

Оскільки ми не знаємо відсотку, визначеного на ремонти та підтримку інфраструктури, ми не можемо порівняти, скільки саме ми з вами витратили. Коли ви експлуатуєте машину – можна порівняти суму видатків за ремонти на рік. Наприклад, з сумою кредиту на нове авто. У випадку з монополістом він такої інформації не дає – ми просто знаємо, що в "Київенерго" витратили на ремонт 62 мільйони гривень. Порівняти немає з чим. Можна лише проаналізувати закупівлі для, власне, ремонту: адже і попередні системи звітності, і система ProZorro дають активістам такі механізми.

Саме аналіз закупівель дозволив, наприклад, вияснити, що з 62-х мільйонів гривень, витрачених на закупівлі запчастин у 2015 році, більше половини отримав один постачальник. При цьому деякі пункти закупок у них виявилися вдвічі дорожчими, ніж аналогічні в інтернет-магазинах.

Інвестпрограма – це гроші, які ви зі своєї кишені довіряєте майстрам та менеджерам "Київенерго", для того, щоб вони інвестували в ефективність усієї системи. Замінили труби, чи утеплили систему, чи замінили генерацію тепла на ефективнішу.

Як ми можемо переконатися, що заходи, закладені в інвестиційну програму, дійсно ефективні та дозволять зменшити втрати?

В українських реаліях все визначається між "Київенерго" та НКРЕКП – на основі звітів та розрахунків, які подаються при затвердженні інвестиційної програми.

У чому проблема?

На 2015 рік інвестиційна програма "Київенерго" складала 243 мільйони гривень.

Очікуваний результат інвестпрограми –
економія 45 мільйонів гривень на рік.

Завдяки вкладеним коштам економія витрат палива повинна скласти 982,98 т.

Загальне фінансування інвестиційної програми "Київенерго" склало 71% запланованого.

Підтвердити результативність вкладених коштів ми не можемо. Кожен з нас (включно з пенсіонерами та грудними малюками) вклав близько 100 гривень у те, щоб оновити інфраструктуру. Але яку економію це дало в реальності – ми не знаємо.

Хто повинен контролювати ситуацію та звітувати перед громадянами?
Це обов'язок Нацрегулятора – НКРЕКП.

Інвестиційні програми містять заходи, які повинні сприяти зменшенню витрат,
і стосуються окремих об'єктів. А отже, повинен бути публічний звіт, за яким ми могли би відстежувати ефективність реалізації цих програм – також по кожному об'єкту.

Тільки тоді суспільство буде розуміти, чому потрібно своєчасно платити
за надані послуги.

Сьогодні через зношеність системи відсоток втрат при транспортуванні теплової енергії переважно більший за нормативний.

Якщо ви звернули увагу, ціна на тепло є в двох варіантах: за гігакалорію і "за опалення метра квадратного". Нарахування споживачам "за нормативом" без моніторингу якості послуги призводить до надміру сплачених коштів за неякісну послугу. Відсутність загальнобудинкових лічильників теплової енергії – серйозна проблема.

У 2014 році «Київенерго» планував встановити у столиці 541 загальнобудинковий лічильник. Станом на початок грудня 2014 року 46,8% будинків – споживачів підприємства – обладнані приладами обліку теплоенергії. На жаль, не всі підприємства виконують зобов'язання щодо встановлення лічильників.

Тут слід зауважити, що «Київенерго» працює над тим, щоб забезпечити повноцінний облік. Наприклад, у 2015 рік встановлено 100% запланованих інвестиційною програмою теплолічильників.

Чому так важливо контролювати об'єм споживання? Тому що він напряму впливає на те, скільки будуть коштувати енергетичні ресурси, закладені у тариф. І саме інформація про споживання у структурі тарифу сьогодні відсутня.

Можна виробити більше енергії, ніж потрібно, або спожити більше, ніж планувалося. Але якщо ми з вами отримаємо інформацію про об'єми споживання, тоді зможемо проаналізувати ефективність втілення інвестпрограми у життя.