Цьогорічний лютий в Україні аж на 6,2°С був теплішим за кліматичну норму
За даними Міжурядової групи експертів з питань змін клімату ООН саме діяльність людини (з вірогідністю 95%) є домінуючою причиною глобального потепління. Потепління, що спостерігається з середини ХХ ст., і супроводжується підвищенням температури в атмосфері й океанів, зменшенням маси снігу та льоду, підвищенням рівня моря і збільшенням концентрації парникових газів (ПГ).

І хоча зміна клімату є довгостроковою проблемою, яку потрібно буде вирішувати щонайменше до середини, а можливо й до кінця ХХІ ст., вона вже вимагає термінових дій, враховуючи темпи і масштаби накопичення ПГ в атмосфері і небезпеку підвищення температури на Землі більш ніж на 2°С.

Так, наприклад, за даними американського Національного управ¬ління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA) середня температура поверхні Землі була на 1,35°С вищою ніж в 1951-1980 роках. А за даними спостережень Центральної геофізичної обсерваторії ДСНС України цьогорічний лютий аж на 6,2°С був теплішим за кліматичну норму (середня температура у Києві склала +2,0°С), а метеорологічна зима в Україні виявилась другою найкоротшою після зими 1989-1990 рр., вона тривала лише з 29 грудня по 21 лютого – усього 55 днів.

З точки зору енергетики підвищення температури і скорочення тривалості зими можна (на перший погляд) назвати "плюсами": це сприяє кращій врожайності сільськогосподарських культур, зменшенні потреби в енергетичних ресурсах для обігріву приміщень тощо.
Однак ми всі бачимо реальні наслідки: зменшення частоти та інтенсивності опадів, нестійкий сніжний покрив, підвищення значення та тривалості дії екстремальних температур, збільшення кількості стихійних лих (буревії, аномальні зливи, підтоплення тощо). Все це безжально може перекрити усі "плюси" як для сільського господарства, такі і енергетики.

Зменшення частоти та інтенсивності опадів суттєво впливає на рівень води в ріках, вода яких використовується як для виробництва електроенергії (ГЕС, ГАЕС), так і для безпечного функціонування (охолодження) теплових електростанцій (АЕС, ТЕС, ТЕЦ). Підвищення значень та тривалості дії екстремальних температур є значним викликом для вітчизня¬ної енергетики, оскільки в цей період різко і суттєво зростає потреба в енергоресурсах.

Це ми вже зараз спостерігаємо. З кінця червня відбулося різке зростання споживання електроенергії через високу температуру і, зокрема, масове включення кондиціонерів спонукало нашу країну звернутися про допомогу Росії, оскільки свої можливості були вичерпані.

Енергетика є основним джерелом кліматичних змін.

В світі від спалювання вуглецемістких видів енергоресурсів (в першу чергу, вугілля, газ, нафта, нафтопродукти), а також при їх видобутку (виробництві), обробці, зберіганні, транспортуванні та споживанні палива в усіх секторах економіки здійснюється (виробляються) до 70% усіх викидів парникових газів

В Україні ситуація аналогічна світовій. В упродовж 1990-2014 рр. викиди парникових газів від сектору "Енергетика" складали 67,7-75,7% від усіх здійснених викидів ПГ (без врахування їх поглинання), а разом із сектором «Промислові процеси» – 84,4-90,0%.

Вплив сектору "Енергетики" на загальні обсяги викидів парникових газів такий великий, оскільки вугілля, нафта й газ (які мають найбільше вуглецю) складають близько 86% в світовому енергетичному балансі. В Україні цей показник складає близько 80% за рахунок того, що у нас значна частка електроенергії виробляється на АЕС.

Для невідкладної боротьби зі зміною клімату, яка є потенційно необоротною загрозою для людства і планети, усі країни світу уклали в грудні 2015 року так звану Паризьку угоду, в рамках якої вони намагатимуться ефективно й належно реагувати на проблему глобальних викидів парникових газів. Ціль: утримати приріст середньої температури на планеті набагато нижче, ніж 2°С (порівняно з доіндустріальним рівнем) і докласти зусиль до обмеження зростання температури до 1,5°С.

Крім того, країнам-підписантам запропоновано підготувати свої стратегії низьковуглецевого розвитку на період до 2050 року, ціллю яких має стати суттєве скорочення викидів парникових газів з одночасним забезпеченням економічного зростання, підвищення добробуту громадян тощо. Тобто це має бути стратегія запровадження "зеленої" моделі економіки, яка продукує таку кількість викидів парникових газів, яка не перевищує кількість їх поглинання і / та / або уловлювання і зберігання. Очевидно, в цій стратегії ключову роль відіграватиме енергетика, яка має перейти від використання вуглецеємних видів енергоресурсів до "чистих" та безпечних: енергія вітру, сонця, землі, біомаса та ін.

При цьому необхідно суттєво підвищувати рівень енергоефективності та енергозбереження, запроваджуючи систему енергоменеджменту та інтелектуалізації (smart grids тощо), розширювати площу і кількість лісів, озеленювати міста і багато чого іншого.

Для України це є чи не найголовнішим викликом перед майбутнім (після відновлення територіальної цілісності). Адже високе неперервне зростання рівня зношеності основних засобів в Україні знижує можливості до економічного зростання при відсутності достатніх обсягів інвестицій.

Якщо Україна не змінить модель соціально-економічного розвитку, і законсервує проблеми (відсутність суттєвих структурних зрушень як в економіці, так і в енергетиці), то нас чекає посилення технологічних ризиків та загроз і суперечливого тенденціям в економічно розвинутих країнах збільшення енергетичних потреб.

При цьому, потреба у фінансових ресурсах для забезпечення надійності функціонування енергетичного сектору буде суттєво зростати.

Для запровадження низьковуглецевого розвитку необхідно залучити в економіку України 75-100 млрд євро до 2030 року.

Тим не менш певний рух в напрямку низьковуглецевого розвитку Україна робить. Так, 22 квітня 2016 року в День Землі представник нашої країни підписав у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку Паризьку угоду. За рекордно короткі строки, як для України, вже 14 липня 2016 Верховна Рада України її ратифікувала, ставши 20-ю серед усіх, хто це зробив і 2-ю європейською країною (після Норвегії). Це має суттєво вплинути на цілі та пріоритети нової Енергетичної стратегії України на період до 2035 року, процес оновлення якої значно затягнувся і є недостатньо публічним.

За оцінками ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України", зробленими у рамках проекту Агентства США з міжнародного розвитку "Муніципальна енергетична реформа в Україні", для запровадження низьковуглецевого розвитку необхідно залучити в економіку України надзвичайно великі інвестиційні ресурси –75-100 млрд Євро до 2030 р., які є економічно обґрунтованими і забезпечуватимуть економічне зростання країни і суттєве підвищення добробуту життя населення України. Одним із основних джерел таких інвестицій для України має стати Паризька угода, адже вона передбачає для країн, що розвиваються, окрім зобов'язань, також можливість отримання фінансування, яке має сприяти активізації реалізації їх політики, стратегій, норм регулювання, планів дій та заходів у боротьбі зі зміною клімату, з тим щоб сприяти досягненню поставленої глобальної мети. Джерелами фінансування мають стати розвинені країни, які повинні мобілізувати до 2025 р. мінімум 100 млрд. дол. США на рік із врахуванням потреб і пріоритетів країн, що розвиваються. Органами, яким буде доручено управління фінансовими механізмами, будуть Зелений кліматичний фонд та Глобальний екологічний фонд, а також Фонд для найменш розвинених країн і Спеціальний фонд для боротьби зі зміною клімату.

Крім того, науковцями ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України", з використанням досвіду Європейського Союзу та беручи до уваги Паризьку угоду, запропонували основні цілі (критерії) енергетичної політики України до 2050 року, які можуть бути покладені в основу нової Енергетичної стратегії України на період до 2035 р.

Забезпечення ефекту «декаплінгу» в розвитку економіки України є цілком реальним, що підтверджує досвід східноєвропейських країн-сусідів, а також власний досвід. В період 2000-2008 років Україні вдалося досягти «декаплінгу» за рахунок зміни структурних пропорцій в економіці і зростання ВВП не супроводжувалося відповідним зростанням енергоспоживання та викидів парникових газів.

Важливо для при імплементації Паризької угоди та реалізації політики низьковуглецевого розвитку Уряду України слід забезпечити вагому підтримку та стимулювати вітчизняні наукові дослідження в цій сфері, результатом яких мають бути власні інноваційні ефективні технології для різних галузей економіки. Це має бути одним із найважливіших завдань (або навіть обов'язком) Уряду, щоб Україна не стала технологічно залежною країною, в той час коли ми маємо для цього значний науковий потенціал. Технологічна залежність держави є більш ганебним явищем на відміну від енергетичної залежності.

Очевидно, що особлива увага Уряду та решти гілок влади має бути надана роботі із суспільством. Саме суспільство може як каталізувати процеси боротьби із змінами клімату, запровадження та реалізації політики низьковуглецевого розвитку. Але недостатня комунікація може призвести до того, що громадськість навпаки, зупинятиме процеси, через зростання вартості енергетичних ресурсів та послуг, принаймні в найближчій перспективі.